Децентралізація зверху і централізація знизу: проблеми

Децентралізація зверху і централізація знизу: проблеми

передає   viche.net.ua

Анатолій Вертійчук, Київ

Децентралізація – позитив, але вона супроводжується негативною централізацією на місцях.

Децентралізація, як зменшення впливу центральної влади, сприймається однозначно позитивно місцевими органами управління – за розширення їхніх прав на можливість самофінансування за рахунок використання зароблених на місцях коштів для забезпечення інфраструктури свого регіону. Здійснюється вона за централізації в областях шляхом створення місцевих громад на основі об’єднання кількох і навіть багатьох поселень (сіл, місцевих рад, районів).

Однак такий підхід оцінюється суперечливо й здебільшого негативно, оскільки при цьому всупереч обіцяного поліпшення умов і якості інфраструктури ліквідовуються малі (неперспективні) школи, поліклініки, лікарні, поштові відділення, транспортні зв’язки тощо. Це за фактами.

А що буде далі??? Щоб уявити майбутнє після такого реформування, необхідно вдатися до історії подібних реформ, які у відповідні часи впливали на розвиток сільського господарства й промисловості, міст і сіл, культури та соціального забезпечення.

Зокрема, у віддалений період селянські реформи, визначені царем Олександром II і П. Столипіним, обумовили максимальне використання землі шляхом надання селянам наділів поміщицької землі (близько 4,5 га на ревізьку душу), ”садибну осілість“ і хутірські поселення. За такого землекористування Україна стала житницею для Росії та європейських країн.

Під час колективізації селянськ ііндивідуальні садиби було ліквідовано – більші розкуркулено, менші переселено в села на малі подвір’я (0,5-0,6 га на сім’ю), натомість створили колективні господарства. При цьому землекористування на бувших садибних землях погіршилося: орні землі використовувалися не сповна; луки заросли мало продуктивною травою; для пасовищ найпридатнішими стали ”селища“– ділянки, де розміщувалися колишні подвір’я та огороди, оскільки земля на них була кращою – тоді більше удобрювалася.

У 1950-х роках було проведено укрупнення колгоспів шляхом об’єднання кількох сіл (сільських рад) на основі більшого села. Відтак менші села почали відмирати і на Поліссі, зокрема, більшості з них уже немає. Так, наприклад, у збільшеному колгоспі з основою в селі Кривотин (із сільською радою в ньому), що в Ємільчинському районі на Житомирщині, протягом 10-20 років щезли села Крупушин, Близниця, Косяк, які до об’єднання були успішними колективними господарствами.Тепер залишилися лише окремі хати і дещо зберігається село Ямінець, де краще транспортне сполучення. У сусідньому укрупненому колгоспі с. Бондарівка Коростенського району чахли села Жовтень, Слобода, Гулянка, Ушиця, хоча в першому селі працював потужний вітряк і було тваринництво й хмелярство.

Із початком капіталізації (переходом на ринкові умови по-українськи) за ліквідації колгоспів і радгоспів, їхнього тваринництва та місцевої інфраструктури (колгоспних контор, радгоспних дирекцій і відділків, будинків культури), а також сільськихпоштових відділень, дорожньо-транспортного забезпечення і навіть магазинів появилось поняття про неперспективні села, і вони завмирають– більшість населення виїхала.Названі вище великі села Кривотин і Бондарівка залишилися нині без шкіл, у яких раніше в кожному навчальному класі були класи А, Б, В.

За теперішніх українських ринкових умов виникло поняття про необхідність створення громад із кількох чи багатьох населених пунктів – сіл, сільських рад,селищ міського типу, районів (варіанти місцевої централізації).

Як позначиться це на їх аграрному й промисловому виробництві, інфраструктурі, соціальному забезпеченні?

Оптимізму не бачиться. Обґрунтовується песимізм на основі вже наведених фактичних прикладів результатів місцевої централізації (створення колгоспів і радгоспів, їх об’єднання, ліквідація), а також спробами в 1960 – 1970-х роках формування раднаргоспів (із кількох областей), об’єднання районів, організації крупних спеціалізованих тваринницьких комплексів на промисловій основі. Усе назване в решті-решт себе не виправдало й було відмінено, хоч за них ратували керівники держави, великі авторитети, наука. Із приводу цього доцільно навести зізнання Л. І. Брежнєва на політичному зібранні в Алма-Аті, що за ліквідації малихсвинарських ферм у селах і створення натомість спеціалізованих великих свинарських комплексів із більшимзагальним поголів’ям сталося таке, що в окремих районах не можна купити порося.

Нині за децентралізації зверху та вже зазначеної вище централізації на місцевому рівні можна прогнозувати, що позбавлені статусу органів правління сучасні населені пункти почнуть деградувати. Бо керівництво адміністративних центрів округів громад, що включають у межах 15 сіл, віддалених від центрівна 20-40 км, ніколи, ніколи не навернеться до неперспективних малих сіл, одиноких хат, тим більше до їхніх сіножатей, до поліпшення там орних земель, до будівництва там доріг. Інфраструктура в них не поліпшиться. Бо не для того ліквідовують у них малі школи, медичні установи, поштові відділення, щоб потім їх відроджувати. А населення без виробництва та культурно-соціальних осередків не збільшиться і не буде потенціалу для відродження окраїн.

Зазначений підхід іде в розріз із досвідом прогресивних країн. Адже відомо, що, наприклад, у Великобританії, Нідерландах, Польщі, США, Канаді, Китаї, Ізраїлі виробництво сільськогосподарської продукції (і промислової) у значній мірі здійснюється на невеликих підприємствах. Більше того, місцева влада забезпечує можливість виробництва продукції кожним малим фермером та одноосібником – для них доставляється повнораціонний комбікорм та інші засоби і збирається вироблена ними продукція для переробки (без бюрократичної тяганини). І досягається досить висока продуктивність та виробляється в рази більше продукції на душу населення, ніж в Україні. Зокрема, надої на фуражну корову в багатьох державах перевищують 10 тис. кг молока, у той час як у нас лише кілька тварин-рекордисток із подібною продуктивністю буває на всеукраїнських виставках досягнень.

При цьому немає мови про надлишок продукції в зазначених країнах!

У Польщі, Білорусії, Литві, Латвії на поліських супіщаних землях успішно виробляють зерно і тваринницьку продукцію, а на Поліссі України там, де були високі врожаї льону, картоплі, жита, вівса, ячменю, гороху, конюшини – кущі.

В Ізраїлі прагнуть зводити будівлі на Палестинських і напівпустельних землях та обживають їх, підводячи необхідну інфраструктуру.

У нашій же країні давно пішла пошесть на ліквідацію малих населених пунктів, на деградаціюїх в обжитих місцях, на погіршення чи позбавлення в них населення цивілізованих умов життя. Бо хіба можна вважати нормою проживання, коли з населених пунктів без налагоджених транспортних зв’язків бабусям і дідусям, дітям і вагітним жінкам треба добиратись до лікарів за 20-50 км (у містах такого немає). Відтак через створені життєві незручності в таких регіонах не тільки молоді не буде, а й бабусь не стане. Виїдуть у Польщу та інші країни. І діючі до цього часу райцентри перетворяться в жалюгідні села.

Бо спроба досягти прогресу шляхом створення громад йде неправильно, із перекручуваннями. Справді, чи стане, наприклад, краще розвиватись Ємільчинський район, якщо його приєднають до Новоград-Волинського, чи будуть створені кращі умови для населення сіл Бондарівка та Поліське, якщо їх залучать до громади в селі УшомирКоростенського району. Адже із зазначених сіл транспортний зв'язокіз центрами громад не поліпшиться, забезпечення населення продуктово-товарними і медичними потребами, освітою, поштовим зв’язком стануть важко доступними.

Щоб швидко й раціонально поліпшити периферійні регіони та всю інфраструктуру в країні, доцільніше громади створюватине в нових округах (об’єднаннях), налагоджуючи в них організаційну структуру, а привже існуючих районних (обласних, міських) радах із привичними організаційними процесами. При цьому в одній раді може бути кілька громад.

Добре, що за вищої децентралізації зростає надходження коштів до місцевих бюджетів. Але погано, що заради їх збільшення здійснюється погіршення умов для людей – через місцеву централізацію чинників забезпечення. Відтак у регіонах, близьких до кордонів із країнами з кращим забезпеченням посилюються сепаратистські та колабораціоністські настрої, зокрема на Закарпатті, де через давно погані умови люди масово оформляють угорські паспорти і там референдуму на приєднання до Угорщини, адже тут немає планів і світла на поліпшення – нашим буржуям не до цього.

Щоб концентрувати використання місцевих коштів для швидкого виконання певних значних робіт у регіонах, вочевидь, доцільно було б їх об’єднувати за принципом застосування кас взаємодопомоги. Для виконання виробничих процесів у межах селищ і невеликих сілгромади могли б діяти на основі кооперативів з юридичним статусом за рішенням місцевих рад (громад).

Отже, децентралізація актуальна – відкриває можливості для поліпшення розвитку регіонів шляхом збільшення їх фінансування. Але реалізується вона зі створенням проблем, оскільки впроваджується місцева централізація шляхом створення громад із багатьох населених пунктів і навіть районів. Це призведе до погіршення місцевої інфраструктури та умов для простих людей.

Громади мають бути доцільними, корисними й раціональними для розвитку всіх окраїн, кожної людини – для виробництва, добробуту, культурно-соціального забезпечення, усіх процесів у різних галузях.Варто забезпечувати спочатку не центр громади, а периферію, не допускаючи подальшого спустошення окраїн. При цьому перспективно було б у залишках сіл будувати містечка з повною інфраструктурою, щоб у них поселились люди для необхідного сільськогосподарського виробництва.

Громадам треба запланувати і дбати, щоб на окраїнах на кожному подвір’ї вироблялася тваринницька продукція європейської якості, як за кордоном.

Загрузка...