Нами рухає недовіра. Українці не вірять владі, не вірять співгромадянам, а головне - не вірять в себе. Настав час це виправити, - Святослав Вакарчук

Припустимо, вам вже не змінити себе, але своїх дітей за бажанням ви можете виховати інакше. Ви можете дати їм упевненість, віру в свої вміння, відкрити їх таланти, не нав'язуючи свій спосіб життя

Святослав Вакарчук. Фото: aif.ua.

"Нами рухає недовіра. Українці не вірять владі, не вірять співгромадянам, а головне - не вірять в себе. Настав час це виправити. Про труднощі України за останні 800 років розказано чимало, тому пропоную зосередитися на сьогоденні", - пише Святослав Вакарчук у своєму блозі на НВ, передають   patrioty.org.ua    та пропонують вам ознайомитися із його думками.

Це не означає, що мене не турбує минуле країни, але нам пора переосмислити існуючу концепцію держави. І перед тим як говорити про стратегію, хочу виділити п'ять ключових моментів, що визначають рамки майбутнього розвитку України.

Для початку необхідно поставити перед собою мету. На мій погляд, головна і єдина наша задача - побудувати успішну країну і заможне суспільство. Коли у кожного є можливість скористатися всім, що дає життя. Або, як сказав колись Джефферсон, реалізувати своє право на досягнення щастя.

Задля цього слід виростити націю не на минулому, а на майбутньому. Ми завжди концентруємося на своєму походженні, мові, культурній спадщині. Це, звичайно, важливо, але така стратегія була б ефективною в кінці ХІХ століття, коли розвалювалися імперії і націоналізм сприяв народженню нових держав. Так сталося після розпаду Австро-Угорщини і Російської імперії.

Але сьогодні ми живемо в іншому світі. Достатньо подивитися, до якого розколу призвів акцент на минуле у відносинах між Західною і Східною Україною. Тому наша мета - майбутнє. Ще раз наголошу: це не означає, що ми маємо відкинути минуле. Навпаки - нам треба дуже добре розуміти і усвідомлювати, але саме майбутнє, спільне майбутнє наших дітей, незважаючи на відмінності в минулому наших батьків, має стати нашою метою.

По-друге, у нас не має бути ні ворогів, ні друзів - тільки інтереси. По-третє, пора усвідомити географічне і стратегічне положення України. Сусіди нікуди не зникнуть, і треба розуміти це не тільки серцем, але і розумом, а значить, вчитися жити поруч з ними, враховуючи лише свої інтереси.

По-четверте, важливо рухатися вперед поступально. Ми повинні наближатися до своєї мети крок за кроком, а не бігати в різні сторони. По-п'яте, необхідно підтримувати спілкування між громадянським суспільством і владою, щоб забезпечити постійний обмін інформацією знизу вгору і навпаки. Пропоную скористатися п'ятьма правилами. Але це не стратегія, а лише інструменти.

Проблеми в допомогу

При складанні стратегії важливо врахувати проблеми України. Але які вони? Деякі звинувачують у всьому нашу історію, менталітет або географічне розташування. Так, мабуть, люди, що називають певні обставини як причину того, що Україна стала таким проблемним місцем, в чомусь і мають рацію. Однак часто приклади світової історії підтверджують зворотне.

Припустимо, ми говоримо про український менталітет. Нібито він якимось чином відрізняється від англосаксонського або інших, а отже, погіршує наше становище. Можливо, частка правди в цьому є. Але як же тоді приклад Північної і Південної Кореї? 70 років тому це була одна країна, одна нація, один менталітет, але в результаті відбувся розкол і дві держави пішли зовсім різними шляхами. Зараз ВВП Південної Кореї в 30 разів вище північнокорейського. Більше того - буквально за одне покоління змінився і менталітет цих країн. А значить, він не є визначальним фактором, і його можна істотно змінити в межах одного покоління.

Далі: я не раз чув розмови про нашу етнічну та культурну неоднорідність. Так от, Сінгапур складається з трьох ключових націй, і це без урахування колишніх англійських колоністів: там живуть китайці, малайці та індійці. Вони абсолютно різні. Але якимось чином їм вдалося побудувати країну з різними мовами, з різною культурою. Успішну країну.

Україна в цьому сенсі перебуває в кращому становищі. Відмінності між заходом і сходом не настільки сильні. Так, у країні представлені дві мови, але історичний фундамент різнорідний не настільки, як деякі люблять говорити. Українці - один народ.

Ще одна проблема - обмежені ресурси: у нас немає ні нафти, ні вуглеводнів. Але у багатьох країнах взагалі нічого немає. У японців, наприклад. І при цьому їм вдалося побудувати успішну країну. Вороже налаштовані сусіди. Як щодо Ізраїлю? У них що, найпростіші сусіди в світі? І все ж вони змогли створити сильну державу, не забуваючи, що у них немає ні ворогів, ні друзів - тільки інтереси.

Почати з малого

На мою думку, головна перешкода на шляху розвитку України - це недовіра. Класичний приклад - місцеві вибори. Я чув стільки скарг на кандидатів, мені стільки разів говорили, що нічого не змінилося, нічого зробити не можна. На всі нарікання я відповідав одне: "Чому ви самі нічого не робите?" І мені щоразу повторювали: "Я не вірю, що зможу. Я не вірю, що інші люди повірять, що зможу". Ось в чому полягає головна проблема: українці не вірять владі, не вірять співгромадянам і не вірять в себе.І тут хотілося б зосередитись на двох речах: коренях недовіри в громадянському суспільстві й у вищих ешелонах влади.

Отже, яке ж коріння недовіри? Для мене це виховання, освіта і недолік позитивних прикладів, рольових моделей, якщо хочете. Що стосується виховання, то тут проблеми, звичайно, криються і в нашому історичному минулому, і в менталітеті. Але їх, як я говорив, можна подолати. Припустимо, вам вже не змінити себе, але своїх дітей за бажанням ви можете виховати інакше. Ви можете дати їм упевненість, віру в свої вміння, відкрити їх таланти, не нав'язуючи свій спосіб життя.

Так утворюється перша клітинка - сім'я. Далі безліч сімей з новим підходом у вихованні зберуться в групи і утворюється наступна клітинка, більше - осередок громадянського суспільства, готовий до змін. Новий етап - коли з'являється маса таких осередків, які згодом можуть об'єднатися у великі спільноти, сконцентровані навколо лідерів.

Ці базові речі, мабуть, з легкістю можна знайти в книгах, але про них треба говорити. Тому що це ключові кроки, яких ми в Україні не робимо. Ми завжди розраховуємо на когось іншого. Але насправді все починається з кожного з нас, особливо у вихованні дітей.

Як можна вплинути на дітей? Наприклад, організовувати в школах і дитячих садах волонтерські групи, де діти і батьки разом робили би що‑небудь, що виходить за рамки шкільної програми. Організовувати суботні або недільні школи, де дітей навчали б інших навичок, простою мовою пояснювали важливі речі, говорили, наприклад, про астрономію, соціальне життя, про релігію і моральність. Адже школа цього не дає.

Розділіть обов'язки між собою, нехай хоча б 10-20 батьків першими почнуть займатися цим. Вже через рік у вас буде не один і не два, а десятки таких невеликих осередків активних громадян. І все, що потрібно інвестувати, - час, зусилля і бажання. Без залучення влади або великих коштів. Це те, що називають залученістю.

Зробити заради себе

В системі вищої освіти може бути використана система комірок для мотивації найрозумніших і талановитих. Дітей потрібно мотивувати вступати в хороші університети, в тому числі й за кордоном. Якщо ви бачите когось талановитого, не обов'язково, щоб це були ваші син або донька, поспілкуйтеся з його родиною, допоможіть домогтися успіху. Дехто добре говорить англійською, але може просто не знати про те, що вступити у Гарвард можливо і без грошей. Багато хто вважає, що без $500.00 не можна потрапити ні в один із університетів Америки. Але це неправда.

Якщо ви неосвічені, ви не вірите навіть самому собі. Ви вважаєте, що не в змозі досягти більшого. Тому випускникам найкращих університетів потрібно створювати асоціації та допомагати іншим українцям, надихати їх своїм прикладом. Спілкуйтеся, просувайте один одного. Не просіть винагороди. Я процитую президента Кеннеді: "Не питайте, що країна може зробити для вас. Запитайте, що ви можете зробити для країни".

Намагайтеся робити щось конкретне. Для себе, колег, друзів, своєї громади. Це і буде ваша робота заради країни.

Показати приклад

Третій важливий момент для усунення недовіри - позитивні приклади. Йдеться про створення зразків успіху і взаємодопомоги. Україна не перша країна, яка могла би впровадити цей метод. У Гонконгу після Другої світової була створена система "захисників міста" - ініціативних, активних людей, які на добровільних засадах допомагали людям вирішувати проблеми на місцях.

За останні три роки у нас досить сильно розвинувся волонтерський рух, який проявив себе в допомозі фронту, переселенцям та інших суміжних питаннях. Але потрібно йти далі. Наприклад, якщо у вас немає офіційної адвокатської ліцензії, ви все одно можете допомагати співгромадянам, ходити з ними в суди, жеки. Ви не зобов'язані обіцяти вирішити всі проблеми (ви ж не популіст, не політик), але можете показати, що готові допомогти. Створіть два-три позитивні приклади, і люди почнуть вірити вам. Вони побачать ці приклади, і незабаром найуспішніші стануть основою майбутніх політичних рухів.

Ми маємо зробити це. В іншому разі громадянське суспільство, необхідне для стабільного існування країни, так і не з'явиться. Адже громадянське суспільство - це не просто 10-15% освічених людей. Це 10-15% людей, яким не все одно. Людей, які відчувають відповідальність і у яких досить хоробрості, щоб зробити щось для країни. Інакше це просто 10-15% людей, яким пощастило опинитися в кращих умовах, ніж інші. А так це не працює.

Ні в одній країні світу - ні в США, ні в Буркіна-Фасо, ні в Україні ніколи не було більше 15% людей, зосереджених на майбутньому, більш широкому, ніж добробут власних родин. Якщо ви станвите цей відсоток, то маєте розуміти, що створювати основи для взаємної довіри і відповідальності доведеться роками. Також доведеться залишити вузьке коло довіри, яке традиційно сформувалося в Україні,- коло власної сім'ї. Члени громадянського суспільства повинні довіряти не тільки рідним людям, а всім, кого вважають близькими за духом, усім зі схожими ідеалами та прагненнями.

Поява активного громадянського суспільства створить соціальні ліфти. Конкуренцію між регіонами. Харків і Одеса стануть конкурувати за те, хто краще вирішує проблеми. І все це без втручання держави, навіть за умови, що влада не діє. На жаль, якщо влада ворожа, це буде зовсім інша історія.

Лідери на місцях

Наступний такий крок - налагодження в країні спілкування знизу вгору.Щоб подолати проблеми недовіри, потрібно розділити владу з місцевими громадами - провести децентралізацію [відповідні зміни в Конституцію вже схвалені]. Чим більше повноважень надається місцевій владі, тим більш конкурентоспроможною вона стає, тим краще працюють соціальні ліфти, тим довша лава запасних. Так з'явиться можливість докорінно змінити ситуацію, коли у владі 25 років сидять одні й ті ж люди. Зараз проблема навіть не в тому, що вони узурпували владу. Справа в системі. Адже все, що повинні робити місцеві лідери, - домовлятися з лідерами в центрі, а це змінює їхні моральні імперативи, насправді лідер повинен бути не "рішалою", а хорошим менеджером.

Ще один важливий момент - те, що американці називають концепцією "смаженої риби". Іншими словами, розслідування і покарання кількох великих корупціонерів як приклад дії принципу верховенства права. Це болючий і складний процес, але корупціонери і злочинці повинні бути покарані. Нехай не всі й одразу, але декілька відкритих судових процесів із щасливим, тобто справедливим кінцем мають відбутися.

Хоча перегинати палицю теж не варто. Ви не зможете одним махом посадити всіх злочинців. Якщо почнете "палити з усіх гармат" в один день, ці люди або вб'ють вас, або відсторонять від влади. Вони дуже сильні, і діяти потрібно розумно. Якщо ви візьметеся за всіх олігархів і злочинців одразу, то наслідки можуть бути непередбачуваними. Колумбія і Філіппіни, наприклад, через це опинилися на межі колапсу. Подібні ініціативи потрібно реалізувати поступово, крок за кроком, не знищуючи олігархів, але відсуваючи їх від управління все далі. І робити це потрібно обов'язково.

Повернутися на батьківщину

Сьогодні наші взаємини зі Сполученими Штатами сфокусовані на питаннях військової та фінансової допомоги. Чому б не почати розмову про надання грантів і стипендій тим українським талантам, які хочуть навчатися в США? Якщо 10 тисячам українців надати гранти на навчання в топ-30 університетах США, це обійдеться приблизно в $ 500 млн. Це велика сума, але вона набагато менша, ніж обговорювані зараз розміри військової та економічної допомоги нашій країні.

50% з цих 10 тис. осіб ніколи не повернуться в Україну, вони заведуть у США сім'ї й знайдуть там нове життя. Однак решта 50% приїдуть додому, 10% з них будуть працювати на уряд. 1% перетвориться на політичних лідерів - парламентарів, чиновників вищої ланки, можливо, хтось стане президентом. Ті ж, хто залишаться в США, будуть просувати Україну за кордоном.

І останнє. Завжди важливий особистий позитивний приклад. Відкритість, скромність і довіра дуже важливі для будь-якого лідера. Не можна говорити про боротьбу з корупцією і при цьому мати п'ять будинків, якщо вашої зарплати ледь вистачає на кухню в одному з них.

Тому найбільший наш союзник - довіра. Якщо ми не довіряємо один одному, а уряд не довіряє громадянському суспільству, якщо ми не віримо самі в себе, побудувати успішну і процвітаючу державу не вийде.