Єгорчик помер, бо він — українець. Йому не пощастило двічі… , — Ірина Заславець

Єгорчикові не пощастило двічі: перше – народитися зі страшною вадою, друге – зробити це в Україні.

передає   tochkazoru

Сьогодні зранку його немічне серце спинилося, Єгорчик Буйвол тепер – янгол. Найстрашніше те, що в Німеччині, Італії чи навіть Індії він би міг жити, а в Україні – помер. Бо врятувати дитину могла лише трансплантація серця, якої її в наші країні просто не роблять.

Єгорчикові був усього рік. Він народився з половинкою серця – лише лівою його частиною. Лікарі Інституту ім.М.Амосова майже не давали шансів, але вирішили діяти. Одразу після народження перекроїли маленький орган, зашили дірочки і почали молитися, аби дитина вижила. Тоді своєю кров’ю з маленьким пацієнтом поділився анестезіолог, а лікарка реанімації стала йому хрещеною мамою. Хрестили Єгорчика в церкві на території Інституту Амосова. Тут прикипіли до нього всією душею.

Тоді Єгорчик видерся із лап смерті. Попереду мало бути ще дві операції. Саме вони мали дати дитині шанс бодай колись дочекатися трансплантації. У жовтні хлопчика з допомогою Твоя опорапрооперували вдруге. Весь цей час лікарі відчайдушно боролися за його життя. У реанімації він відсвяткував свій перший день народження і став першою дитиною, яка з лівою половинкою серця прожила рік. Була надія – хлопчик житиме. Адже кілька років тому в Інституті вже врятували Софійку Тимошкову, зробивши їй три таких операції. Дівчинка народилася з правою половинкою серця. Нині їй 5 років і вона чекає на трансплантацію.

Однак напередодні стан Єгорчика погіршився. Зупинка серця. Тоді його вдалося запустити, дитя під’єднали до кардіостимулятора і було думали імплантувати механізм. Лера Татарчуквже шукала гроші на нього. Однак – намарно. Зранку друга і остаточна зупинка серця.

У мене зараз перед очима стоїть 14-місячний Давид із Казахстану. Я бачила його в Індії, в реанімації. Дитині вагою якихось 10 кілограмів пересадили серце. Донором став школяр. Батьки погодилися віддати орган, бо дитина сама так забажала. Уявіть, перед тим як потрапити в ДТП, він побачив соціальну рекламу про донорство і сказав: “я теж хочу врятувати чиєсь життя”. Давида, коли я була в клініці, саме переводили до загальної палати. Він – живе. І знаєте, якби Єгорчик був у індії, він би теж міг жити…

9 людей щодня помирає в Україні без шансу отримати орган. ДЕВ’ЯТЬ ЖИТТІВ ЩОДНЯ. Більш як три тисячі щороку. І смерті цих людей на руках керівників цієї держави: тих, які не здатні ухвалити вольове рішення і запустити систему трансплантології, тих, хто працює в центрі трансплант-координації і вже який рік поспіль нічого не робить, а просто отримує гроші, МОЗу, що має наступного року запустити пілот, в який саме не до кінця вірить, депутатів, які не здатні півтора роки винести до другого читання законопроект про пересадження…

Ще раз подивіться в ці очі. Вони могли би і мали би далі дивитися на цей світ, але – ні. Невже хтось досі наважиться говорити, що донорство – це погано і не на часі? Люди, схаменіться!

Я готова стати донором у разі смерті. Богові не треба органи, лише – душа. Сподіваюся, ви теж це розумієте.”

Загрузка...